Правильна тактика ведення життя та взаємодії з соціумом є одним з ключових фрагментів успішно існування у сьогоднішньому мінливому, глобалізованому світі.
Основою сучасної цивілізації є взаємовигідна співпраця. І те з ким ми будемо співпрацювати, як і те, як ми це будемо робити на пряму формуватиме наше життя. Тому, правильна тактика ведення життя та взаємодія з соціумом є одними з ключових фрагментів успішно існування у нашому мінливому світі!
Цивілізація договору
Не так давно лук і стріли були вершиною наших технологічних досягнень, а землянка - архітектурним чудом. Наша цивілізація нагадувала первісне стадо тварин, що займається лише виживанням. Але сьогодні все змінилось. Зараз ми живемо у дивовижному світі космічних подорожей, неймовірних технологій, що нагадують магію і можливостей які і уявити собі не могла стародавня людина. Увесь наш сучасний світ став таким, яким він є завдяки багатьом ключовим факторам, один з яких – договір.
Людство дійшло небаченого компромісу, що дозволив нам створити сучасну цивілізацію. Ми обмежили власні корисливі інтереси заради загального блага. І це було не легко, так як усі ми є егоїстами і 90 % усього часу думаєм про задоволення лише власних бажань.
Ми хочемо: квартиру, машину, гроші, славу, повагу, любов і безмежне відчуття щастя. І це абсолютно нормально, таким чином людина задовольняє головну життєву, інстинктивну програму – виживання.
Яким способом ми це робимо? Усіма прийнятними і доступними нам шляхами! Однак, тут постає питання: «Які способи досягнення життєвих благ є доступними і прийнятними для нас окремо та суспільства в цілому?».
Для одних вбивство, насилля і грабіж є нормальною умовою досягнення цілі, для інших прийнятними методами є порядність, чесність і відкритість. Але якщо всі будуть робити те, що вони хочуть: вбивати і грабувати чесних і порядних, це зробить неможливим створення нормальних взаємовідносини, буде відсутня довіра один до одного і як наслідок, відсутній прогрес суспільства.
На благо, людина є стадною твариною, тому для задоволення базових потреб нам життєво необхідні хороші міжособистісні стосунки. Для того, щоб їх досягти та довіряти один одному людство домовилось між собою про обмеження деструктивних егоїстичних бажань, що шкодять правам інших та дотриманням конструктивних правил поведінки, які діють на благо суспільства.
Таким чином, продуктом суспільного договору стало створення окремих націй, країн і в подальшому сучасної інформаційної цивілізації. Держава стала поліцейським, який контролює і стримує егоїстичну поведінку громадян шляхом покарання винних.
І система, як завжди в теорії здається ідеальною, однак на практиці все не так добре, як того б хотілося. Всю ідилію людських відносин руйнує спокуса!
Що таке спокуса?
Частина вчених вважають, що людина від народження добра і альтруїстична, інші вважають, що людина лише на ранньому етапі переходу від первісного існування, тому вона від природи зла і агресивна.
Однак, правда лежить посередині. Ми не добрі і не погані, а різні, так як різні умови нашого психологічного і фізичного розвитку. І усім, що контролює наш розвиток є: загроза покарання та моральні переконання.
Мораль це особливі внутрішні переконання, що формувалися на всіх етапах розвитку людської психіки від народження до смерті. Ці переконання допомагають визначити межі хорошої і поганої поведінки та ефективно взаємодіяти з соціумом на рівних, чесних правах. Однак, що стримує людину в якої немає стійких моральних принципів з тієї чи іншої причини?
Совість не буде її турбувати у випадку вбивства, крадіжки чи обману, тому єдиним обмежувальним фактором виступає покарання від держави. Однак на відміну від моралі, поліція не може перебувати і наглядати за кожним 24/7. А це значить, що існує велика можливість запобігти покаранню.
Тут і виникає спокуса! Адже, коли усі дотримуються правил і довіряють один одному, легко обманути і кинути соціум з метою отримання більшої вигоди.
Прикладом може слугувати банальна і повсякденна дорожня ситуація в час пік. Всі водії умовно зобовʼязались дотримуватись загальних правил дорожнього руху, і кожному з них в обмін за це видаються відповідні права. Однак раптом виникає перехрестя, один потік машин рухається на зустріч іншому. І правильно, коли кожен з водіїв окремих потоків, в відповідний час, припиняє свій рух для рівномірного руху всього потоку. Але в реальності, хтось з них не втримується від спокуси проскочити швидше ніж усі і загороджує рух паралельній смузі. Далі відбувається ефект доміно, після якого всі плюють на чесні правила і перегороджують один одному дорогу, що породжує пробку. І замість того, щоб дотримуючись правил, дістатись до пункту призначення за годину, усі стоять в пробці по 2 – 4 години. Для автомобіліста, що порушив правила це добре, адже він дістанеться швидше усіх, однак для усього дорожнього руху автомобілів це катастрофа.
Спокуса отримання більшої вигоди за відсутності покарання і моральних принципів сприяла злочинній поведінці!
У випадку, якщо всі почнуть плювати на правила поведінки соціуму, через таких хитрих кидал розпочнеться тотальна анархія. Але в хитрості нема ніякої інтелектуальної переваги, а лише нікчемність і відсутність принципів, що дозволяє отримувати тимчасову вигоду. Однак, якщо ми станемо такими ж кидалами, це перетворить нас у первісне стадо і нам доведеться заново будувати цивілізацію. Тому, для того, щоб ефективно творити своє майбутнє нам необхідно карати кидал та знаходити стосунки з чесними людьми для ефективного інсування на цій скверній планеті Земля. І в цьому нам допоможе теорія ігор.
Теорія ігор
Теорія ігор – теорія математичних моделей прийняття оптимальних рішень в умовах конфлікту, де сторони зацікавлені у тому, щоб приховати від супротивника власні наміри задля отримання перемоги в умовах невизначеності. Цей розділ прикладної математики, який використовується для прогнозування поведінки суперника в умовах, коли ця поведінка непередбачувана!
Теорія ігор розроблялась науковцями в умовах Холодної війни під загрозою тотального ядерного конфлікту, коли такий прогноз поведінки суперника був життєво важливим для виживання. Після завершення війни ця математична наука продовжила своє існування на благо соціуму, вивчаючи прогнозування дій вже не окремих країн, а окремих людей.
Її ціллю стало вироблення оптимальної стратегії підбору та поведінки суперників задля отримання спільної взаємовигоди. Теорія ігор вивчає як визначити кидал і як з ними співпрацювати таким чином, щоб опинитись переможцем. Платформами вироблення ефективних стратегій слугували ігри: шахи, доміно, лотерея, покер. Але найкращою з них стала гра під назвою «Дилема злочинця»!
Два злочинці попались в один і той самий час на скоєнні злочину. І є умови припускати те, що вони діяли за зговором й поліція, ізолювавши їх один від одного влаштовує очну ставку. При цьому кожному з них пропонуються такі варіанти:
- Відсутнє покарання. Ти здаси свого подільника, а Він промовчить. Подільник отримає максимальне покарання за двох.
- Мінімальне покарання. Ви обидва будете мовчати і отримаєте мінімальне покарання разом.
- Покарання середньої тяжкості. Ви обидва здаєте один одного і отримуєте середнє покарання разом.
- Максимальне покарання. Ти мовчиш, а твій подільник Тебе здає.
З цих чотирьох варіантів розвитку подій стає очевидно, що найвигіднішою з точки зору співробітництва буде тактика зберігання мовчання. Адже в такому випадку покарання буде мінімальним для обох злочинців. Однак, постає проблема довіри!
Звідки знати чи подільник промовчить? Адже він такий самий безпринципний злочинець. І якщо подільник буде стукати, то покарання з мінімального перетвориться на максимальне.
З іншої ж сторони, у випадку якщо злочинець здасть подільника, то можна взагалі запобігти покарання або ж обидва отримають кару середньої тяжкості. У такому випадку тактика змінюється. Спокуса та відсутність довіри робить оптимальною стратегію здачі свого подільника.
Комп’ютерні симуляції показали, що найбільш життєздатною і ефективною тактикою одноразової гри між опонентами для перемоги є стратегія «здача подільника». Адже, коли ми не можем довіряти своєму супернику, в нас з’являється страх програшу і ми знаєм, що його в свою чергу турбують аналогічні думки. Це призводить до того, що спокуса кинути опонента перемагає бажання кооперації.
Зуб за зуб
«Дилема злочинця» розглядає тактику поведінки лише в разовому сценарії, однак життя складається з багаторазових ігор. Перед нами кожного разу постає дилема: «Довіра чи кидалово?». І якщо ми постійно будемо кидати подільника, він почне кидати нас у відповідь і кожного наступного разу покарання буде середньої тяжкості. Це не вигідно нікому з нас, тому ця тактика перестає бути ефективною, спокуса нівелюється. Як в цьому випадку досягти кооперації і довіри між подільниками, щоб покарання стало мінімальним?
Роберт Аксельрод дослідив розширені сценарії дилеми, які він назвав «Повторна дилема злочинця». В ній злочинці знову і знову, раз за разом обирають варіанти розвитку подій і при цьому пам’ятають результати попередніх ігор. Усе як у реальному житті!
Аксельрод запросив колег вчених філософів, психологів, математиків, соціологів з усього світу для того, щоб розробити найефективнішу стратегію поведінки подільників. Переможною вважалась стратегія при якій злочинець за певною сумою повторних ігор отримував найменшу кількість покарань, найменшої важкості. Такий собі чемпіонат довіри серед злочинців та тактик їхньої поведінки!
Розроблені тактичні програми відрізнялись по алгоритмічній важкості, початковій агресивності, здатності до прощення. Стратегії змагались між собою у комп’ютерній симуляції на виживання (програшна програма вилітала з участі). Таким чином Аксельрод дослідив природну еволюцію стратегій поведінки. І результати виявились вкрай цікавими…
«Жадібні» стратегії давали хороші результати на початку, однак в довготривалій перспективі приводили до абсолютного егоїзму опонентів де програвали всі. «Альтруїстичні» стратегії діяли краще з точки зору кооперації, однак чітко прослідковувалась тенденція спокуси кидал. Потрібно було щось середнє між жадібністю і альтруїзмом.
Так, найкращою стратегією опинилась програма «Зуб за зуб», яку виставив на чемпіонат Анатолій Рапорт. Вона була найпростішою серед усіх конкурсантів і складається всього з двох умов.
Перша умова: перша гра починається з кооперації.
Друга умова: кожна наступна дія подільника дзеркально повторюється.
В результаті такої тактики «доброго мстителя» програма завжди починала серію ігор з кооперації в надії створити довіру серед подільників. Однак, якщо опонент кидав, програма починала мстити, для того, щоб не програти і врівноважити свої шанси на перемогу. Рано чи пізно кидала починав співпрацювати, після чого відновлювався баланс, та як наслідок, взаємодовіра.
В результаті дослідження Аксельрод дійшов до утопічного висновку, що навіть егоїстичні індивіди во ім’я їх же егоїстичного блага будуть намагатись ставати добрими і кооперуватись при загрозі покарання.
Граючи у гру під назвою життя не виграти будучи кидалою! При відсутності взаємодовіри один до одного ми скотимось до первісного ладу. Однак, добрий самаритянин, якби це було не парадоксально сам провокує спокусу егоїстичних вчинків. Висновок, будьте добрими з людьми, але якщо побачите кидал, передавайте їм білет до Ростова на Дону!