Страждання породжують розвиток. Так, кожен з нас прагне досягти певних цілей на навчанні, в роботі, особистому житті, спорті та інших сферах свого існування.
Досягнення цих завдань задовольняє наші потреби, що виникають внаслідок впливу природних інстинктивних програм виживання, таких як: накопичення ресурсів, домінування та розмноження.
Виконуючи ці природні цілі, що детальніше описує «Піраміда потреб Абрагама Маслоу», людина стає щасливою та отримує повноцінне задоволення від свого життя. Відсутність цих потреб є причиною виявлення інтересу і як наслідок зміни дій людини, що стануть спрямовані на їх задоволення. Така поведінка знайома всім, це мотивація.
Піраміда потреб Абрахама Маслоу
Досягаючи своїх цілей ми відчуваємо себе задоволеним, однак насправді щасливими ми можемо стати лише тоді, коли дістаємо вершини своїх мрій. Для того, щоб підкорити гору нам потрібно в першу чергу дістатись підніжжя, а потім впевнено та наполегливо йти на зустріч свої мети через тернистий шлях. Чудовим орієнтиром в такій нелегкій дорозі може слугувати «Піраміда потреб Маслоу», що складається з п’яти рівнів.
Важливо зазначити, що ці рівні знаходяться в чіткій ієрархічній структурі. Лише задовільнивши потреби нижчого рівня, можна підкорювати наступні. Руйнуючи порядок та вибираючи хибний орієнтир, людина ризикує втратити свій шлях та почати подорож заново.
Рівні піраміди потреб Абрагама Маслоу:
- Фізичні потреби – усе те, що потрібно людині для того, щоб вижити;
- Потреби безпеки – надійна домівка та відсутність загрози життя;
- Соціальні потреби – родинні зв’язки, дружба, спілкування, стосунки;
- Потреба значущості – самоповага та повага іншими членами соціуму;
- Духовні потреби – творчість, прагнення до прекрасного, розвиток нових знань;
Часто трапляється, що, наприклад, потреба в самоактуалізації у когось переважає потребу у стосунках, що робить людину успішною, але самотньою. Або ж повністю задовільнивши базові фізичні потреби та потребу у безпеці, людина більше не прагне переходити на вищий рівень розвитку залишаючи себе поваги, значущості та духовності.
Часто буває і так, що високодуховно розвинута особистість відчуває значні матеріальні труднощі, забувши про свої базові потреби. Таку зміну пріоритетності рівнів, Маслоу називає порушенням нормального розвитку особистості, що свідчить про травмований психічний стан людини. На його думку, ідеальне суспільство – це суспільство ситих і впевнених у своїй безпеці людей, що можуть з легкістю задовольнити всі свої потреби, включно потреби у самоактуалізації та духовному розвитку.
Однак, на жаль, ми можемо бачити зовсім інше суспільство, травмований соціум. Усі ці важкі каліцтва завдаються нам двома батогами: владою і лінивістю. Влада спеціально утримує населення на базових рівнях потреб, штучно створюючи дефіцити та перешкоджаючи шляху високого розвитку. Адже високорозвинутим суспільством важче маніпулювати, а значить «годівниця» може стати пустою, що не вигідно елітарному прошарку соціуму.
Що таке лінь?
Іронія долі, що основним бар’єром досягнення наший життєвих цілей, які зроблять нас по-справжньому вільними і щасливими є саме той інстинкт, який найбільше і спонукає нас до мотиваційних дій. Інстинкт виживання, а саме – «накопичення ресурсів» забезпечує наші перші два рівні потреб: фізичні потреби та потреби у безпеці.
За їх відсутності гіпоталамус спонукає величезний гормональний викид, що заставляє нас відчувати найрізноманітніший емоційний спектр (мотивацію), що закликає до швидких дій. Відчуваючи нестачу повітря, води, їжі чи туалету або ж небезпеку життя, ми стаємо нестримними та найвмотивованішими людьми. Будь-які бар’єри чи соціальні рамки стають не суттєвими, ми готові на ризик і страждання лише для того, щоб якнайшвидше здобути бажаний результат.
Однак, що ми відчуваємо, коли наші базові потреби виживання вже задоволені? За наявності фізичних потреб та потреб безпеки наш інстинкт накопичення ресурсів вмикає механізм виживання під назвою «лінь». Вся суть цього відчуття полягає в максимальній економії енергетичних ресурсів організму задля продовження його життєдіяльності.
Річ у тім, що 99% часу існування виду гомо-сапієнс нас безперервно турбував голод та критична нехватка ресурсів, а боротьба з навколишнім середовищем не раз могла поставити крапку на людині. Лише за останню сотню років проблема продовольства відійшла для нас на другий план, решту часу ми активно боролись з нестачею припасів. В таких важких умовах виживання кожна калорія стає на вагу золота. А враховуючи те, що мозок під час своєї активної діяльності споживає четверть усієї енергії тіла, це робить його найпрожерливішим органом, апетит якого необхідно обмежувати. Таким «стоп-краном» і став механізм ліні, за якого людина стає без ініціативною і в’ялою. Немає дій та нервової активності, нема і втрат енергії.
Однак, сьогодні проблеми нехватки їжі немає і ми не помремо з голоду, але цього не знає наш інстинкт. Отримуючи базові потреби продовольства і домівки ми швидко втрачаємо мотивацію в подальшому руху, що призводить до ожиріння і отупіння.
Батіг і пряник
Для того, щоб побороти свою лінь та досягти поставлених цілей потрібно використати свої інстинкти виживання на власну користь, беручи їх недоліки та перетворюючи їх в переваги. Якщо мотивація стає найсильнішою тоді, коли ми відчуваємо нехватку потреб виживання, потрібно зробити так, щоб поставлена ціль була безпосередньо пов’язана з задоволенням цих потреб. Невиконання ж поставлених завдань повинно спричинити дискомфорт. І найкраще з цим справиться метод батога і пряника.
Його ефективність була неодноразово доведена емпіричним способом на багатьох з нас під час процесу виховання. Маючи базові потреби ми лінувались навчатись, що спонукало батьків мотивувати нас покаранням і винагородою. Покарання могло бути як фізичне (батьківський лящ) так і психологічне (заборона солодощів чи улюблених занять). Винагородою могла стати покупка нового телефону чи поїздка в бажане місце відпочинку. Що спонукало нас навчатись та виховувало відповідальність та трудолюбство.
Тих, кого такий метод виховання не торкнувся, як правило, чекала доля ледарства… З часом дорослішання ми стали самі заробляти собі на життя, але чи продовжили ми процес самомотивації? Більшість людей відкинуло те, що їм потрібно, повертаючись до того, чого їм просто хочеться. Хаотична само-винагорода без поважної на те причини, а також відсутність покарання відібрали прагнення до саморозвитку та привили в лінь, що обмежується походом на роботу для задоволення базових потреб. Порочний круг, який може розірвати лише «батіг і пряник».
Але перш за все, для того, щоб йти до поставленої мети крайні необхідно бачити чіткий шлях. Щоб досягти успіху необхідно мати план цілей, який буде складений на ієрархічній основі за «Пірамідою потреб Маслоу». Ці цілі індивідуальні, тому кожен повинен визначити їх самостійно. Після чіткого гейм-плану, можна починати зав’язувати досягнення дій з винагородою і покаранням. Усе досить просто, наприклад, за схуднення, можна встановити винагороду у вигляді поїздки на відпочинок, а покаранням буде обмеження такого вікенду до моменту виконання поставленого завдання. За прочитану книгу – покупку телефона чи обмеження перегляду телепередач. Варіацій і градацій покарань та винагород може бути найрізноманітніша кількість. Єдині два критерії: обов’язкові покарання і обов’язкові винагороди за досягнення чи ігнорування будь-яких поставлених цілей.
На перший погляд, така система мотивації може здатися банальною, однак її основна мета – сформувати звичку отримувати задоволення за дії і покарання за бездіяльність. Це робота в першу чергу з підсвідомістю та інстинктивними програмами тіла, що мають колосальний вплив на наше життя. Саме така самомотивація здатна змінити наше існування на краще, здобувши усі цілі нашого «Життя» від фізичних до духовних, а головне здобувши щастя!